Після повномасштабного вторгнення росії в Україну футболістка вирішила відмовитись від російської мови та зайнялась волонтерством.

Тетяна Романенко – футболістка збірної України, що народилась і розпочала кар’єру в Одесі, але зараз виступає за французький “Реймс”. У лютому 2022 року вона приїхала в Україну, аби приєднатись до національної команди напередодні участі в міжнародному турнірі Turkish Women’s Cup. На цих змаганнях українки вперше в історії жіночого українського футболу взяли головний трофей.

“Мені знадобилось два роки, аби повернутись до збірної України. Для мене це був виклик, бо мені довелось наново доводити тренеру, чого я варта. Я була щаслива знову побачити всіх дівчат і знову мати те особливе відчуття, коли виходиш на поле у футболці збірної України, граєш за свою країну. Мені здається, це взагалі найкраще, що може бути в кар’єрі кожного футболіста та футболістки. Коли ми виграли цей турнір, я відчувала, що це початок чогось нового. Так, він був невеликим. Але всі високі досягнення починаються з чогось малого. З цієї перемоги почнеться нова ера в збірній України”, – розповіла Тетяна в інтерв’ю Суспільне Спорт.

Після тріумфу в Туреччині українка повернулась одразу до французького “Реймса”. Зокрема, 23 лютого вона приземлилась у Франції, а вже наступного ранку прокинулась і дізналась, що в Україні розпочалась повномасштабна війна.

“Я була в шоці, одразу зателефонувала мамі. Із кожним гудком усе більше накривали переживання за батьків і родину. Мама сказала, що в них усе добре, вони були разом”, – сказала гравчиня.

Із перших днів вторгнення росії на територію України батько футболістки вирушив на фронт, в Одесі все ще залишались мати, а також брат із вагітною дружиною. Братова Тетяни мала народити вже найближчим часом, тому її не вивозили з країни – пологи могли розпочатись просто в дорозі. Таким чином було прийнято рішення покласти її на збереження в одну з одеських лікарень.

“Дружина брата бігала до бомбосховища після кожної сирени. А там кімната – десять на десять метрів, де стоїть п’ять ліжок. Там були мами, які тільки нещодавно народили і не могли навіть сидіти, то вони лежали на ліжках. Хто міг сидіти, то вони сиділи на перилах ліжок, аби було місце для інших. Так пройшло її збереження. Роди теж важко проходили, довелось робити кесарів розтин. Після цього ще на тиждень вона затрималась у Одесі, аби малий трохи зміцнів, аби зняти їй шви. І от, 21 березня ми їх вивезли до Молдови – маму, мого племінника та невістку. Брат залишився в Одесі”, – поділилась українська спортсменка.

Тетяна розповіла, що певний час в її клубі тренувався 15-річний гравець київського “Динамо”. Він приїхав до Реймса разом із мамою після початку вторгнення РФ. За словами Тетяни, родина футболіста проживала недалеко від Гостомеля, де велися активні бойові дії в київському напрямку.

“Вона казала, що вони 10 днів жили під бомбами та обстрілами, трупи усюди лежали. Вони постійно бігали в укриття. Зрештою, вона вирішила тікати разом із сином. Пройшов уже тиждень, як вона в безпеці. Але вона досі каже, що боїться гучних звуків, коли літаки пролітають. Каже, що йде вулицею та думає про те, як знайти укриття в разі чого. Я не знаю, як усе це люди переживають, скільки вже життів утрачено, які потім будуть проблеми з психікою. Це просто жахливо”, – розповіла гравчиня.

Під час спілкування українська футболістка також зазначила, що в неї залишились родичі в Росії, однак вона з ними не спілкується. На її думку, якщо молодше покоління ще має доступ до соціальних мереж і розуміє, що відбувається в Україні, то зі старшим, яке здебільшого дивиться телевізор, – зв’язок втрачено.

Наразі Тетяна продовжує виступи за “Реймс”, але водночас намагається допомагати й тим, хто залишився в Україні. Зокрема, ще на початку війни українська футболістка відправила до України мінібус із одягом, медикаментами та їжею. А пізніше до ініціативи збору гуманітарної допомоги долучився і сам “Реймс”. Таким чином за тиждень було зібрано дев’ять фур, які вже вирушили на Батьківщину Тетяни.

“Багато людей приносили одяг, купляли в супермаркетах їжу, памперси, різне. Тут ще є комерсанти. Так вони передавали гігантські палети з картоплею, із водою, консервами. Уже в Україні воно роз’їжджається по містах, куди кому треба. Також тут є волонтерська асоціація. Але вони більше надають допомогу тим, хто в Реймсі. Тобто вони збирають гуманітарку, а потім роздають тим, хто приїхав. А все, що залишається, потім відправляють до України.

Також Тетяна зауважила, що зараз, окрім волонтерства та гри у футбол, їй би хотілось за допомогою своїх соціальних мереж донести до молодшого покоління, що, незважаючи на те, що відбувається, треба займатись тим, що любиш, треба любити культуру, у якій ти живеш, а не лише країну, цінувати мову, якою ти спілкуєшся. Саме тому українська гравчиня, що все життя спілкувалась російською, вирішила поступово перейти на українську мову.