В умовах подальшого поширення хвороби COVID-19 найефективнішим засобом профілактики тяжкого перебігу захворювання залишається вакцинація проти коронавірусу.
Профспілки, підтримуючи ідею вакцинації, вважають, що щеплення має бути забезпечено державою для якомога більшої кількості громадян, особливо цільових груп, які підпадають під високий ризик інфікування COVID-19, що визначені Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19. Однак вакцинація має носити добровільний характер без порушення фундаментальних прав людини, визначених як Конституцією України, так і міжнародними правовими актами.
У статті 3 Конституції України наголошено, що людина, її життя і здоров’я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а у статті 64 - що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень можуть встановлюватися в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Міжнародний пакт про громадянські та політичні права також передбачає, що в ситуаціях серйозної загрози для здоров’я населення і надзвичайних станах, що загрожують життю нації, можливі обмеження окремих прав і свобод, якщо такі обмеження вводяться в законному порядку, є безумовно необхідними і обґрунтованими та співмірними з метою, з якою вони запроваджуються.
Будь-яка дискримінація – обмеження у правах осіб, які не вакцинувалися, є неприпустимою і прямо порушує норми Конституції України, статтею 24 якої забороняється будь-яка дискримінація: всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, Кодексу законів про працю України, статтею 2-1 якого встановлена заборона будь-якої дискримінації у сфері праці, пряме або непряме обмеження прав працівників, зокрема від стану здоров’я, а також не відповідає резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) від 27.01.2021 р. №2361(2021), яка закликала держави-члени забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації через те, що він не був вакцинований, через можливі ризики для здоров’я або просте небажання вакцинуватися.
Варто зазначити, що одними із пріорітетних конституційних прав громадян є право на працю. Так, відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Крім того, у Дорожній карті з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках, затвердженій наказом Міністерства охорони здоров’я від 24.12.2020 № 3018, прямо наголошено, що вакцинація проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 є добровільною для усіх груп населення та професійних груп.
Також слід звернути увагу на частину другу статті 19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, приймаючи рішення щодо обмеження доступу громадян до місця праці, повинні керуватися виключно законом. При цьому вони не можуть виходити за межі закону та лише у порядку, що відповідає цьому закону. Будь-які дії, що виходять за межі закону є протиправними. І навіть дотримання однієї норми закону, яка призводить до порушення іншої норми робить такі дії чи бездіяльність протиправною.
Підстави, з яких допускається відсторонення роботодавцем від роботи працівників визначені статтею 46 Кодексу законів про працю України, а саме: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб визначаються Законами України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».
Згідно з статтею 12 цього Закону профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. При цьому передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов’язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов’язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров’я України (стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Наразі наказом МОЗ від 04.10.2021 року №2153 (із наступними змінами) затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням.
Цим наказом передбачено обов’язковість вакцинації для працівників закладів освіти, наукових установ, центральних органів виконавчої влади і місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об’єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4.03.2015 року № 83, проте відсутній перелік професій, виробництв, робота на яких може сприяти зараженню працівників та поширенню інфекційної хвороби.
Наказом МОЗ від 16.09.2011 р. № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» затверджено Календар профілактичних щеплень в Україні, яким встановлюються перелік обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення. Однак. у цьому календарі (останні зміни були у 2020 році) відсутні будь-які згадки про COVID-19, у тому числі й у розділі IV «Щеплення, які проводяться на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями».
А відповідно до пунктів 2, 3 розділу І Календаря обов’язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв’язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об’єктах можуть проводитися обов’язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби.
Відповідно до статті 40 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» головний державний санітарний лікар у разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану вносить до МОЗ обґрунтоване подання для прийняття рішення щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину. У поданні зазначаються, зокрема: 1) перелік проведення необхідних профілактичних, протиепідемічних та інших заходів, які можуть бути проведені у зв’язку з введенням режиму надзвичайного стану і встановленням карантину, виконавці цих заходів; 2) вичерпні тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб, додаткові обов’язки, що покладаються на них.
Втім, надзвичайного стану так і не введено, а тимчасові обмеження вже встановлено.
Також ці питання регулюються постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020, № 1236 із змінами внесеними до неї постановою від 20.10.2021 № 1096, які набули чинності 08.11.2021 р. Зокрема, постанову доповнено нормою щодо відсторонення працівників (пункт 41-6).
Відповідно до цієї норми саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити, зокрема відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов’язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов’язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров’я.
Таким чином, на підстві вказаних нормативно-правових актів працівники вищезазначених установ, які не щепляться проти COVID-19 будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати. Ті з них, хто має абсолютні протипоказання до проведення щеплень, які визначаються відповідно до інструкцій до застосування вакцин, рішень Національної технічної групи експертів з питань імунопрофілактики, Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 року № 595, не підлягатимуть обов'язковій вакцинації.
Практична реалізація нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та Міністерства охорони здоров’я в рамках чинного законодавства може призвести до порушення права на добровільність профілактичного щеплення та конституційного права на працю визначених цими актами категорій працівників, оскільки:
вакцинація проти COVID-19 не визначена на рівні закону загальнообов’язковою для усіх категорій громадян. Обов’язковою є вакцинація проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу (стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»;
органи виконавчої влади вийшли за межи своїх повноважень в частині прийняття нормативно-правових актів щодо порядку проведення відсторонення від роботи невакцинованих працівників, встановивши його владними актами всупереч вимогам стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», якою передбачено, що у разі відмови або ухилення від обов’язкових профілактичних щеплень працівники відсторонюються від виконання робіт у порядку, встановленому законом;
відповідно до стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями, однак тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб можуть бути встановлені тільки з урахуванням статті 64 Конституції України та статті 40 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»;
прийнятті нормативно-правові акти не забезпечують додержання державою гарантії щодо недопущення дискримінації громадян в частині їх права на працю і не надають вибору кожному працівнику – вакцинуватися, проходити регулярне тестування на відсутність хвороби або працювати дистанційно.
